Не було б щастя

-Щаслива ти, Любаша! Чоловік при тобі, двоє діточок ростіть. Не життя, а варення малинове!

-Та добре вже, скажеш, -опускала очі Люба. – Мій Володя теж не подарунок. Так вживаємося як-то. Любимо, розуміємо одного. Сім’я це робота двох, один тут не вивезе.

Любов Іванівна, або, як її ласкаво називали в нашій селищній поліклініці – Любаша, жінка скромна, але примітна. Очі в неї добрі, і навіть якщо з-за маски обличчя не видно, завжди хворі запитають:

– А де ваша сама добра медрегістратор?

Значить, точно Любашку шукають.

І життєлюбність у неї таке, що на весь колектив вистачить. Загалом, було чому позаздрити.

Всі Любашино щастя – міцна сім’я, та двоє гарненьких дочок.

Погодки Аня і Таня, як близнюки, так і росли разом і в школу разом пішли. Тепер вже навчаються в місті, в інституті.

Загалом, тихе життя Любаші абсолютно її влаштовувала. Не було такого, щоб обговорювали у лікарні її скандали з чоловіком або якийсь роман на стороні. Немає.

Жили мирно, не багато, але начебто вистачало. Вели господарство дбайливо, свої проблеми на показ не виставляли. Трималися один одного і сімейні вечори просиджували теж удвох.

Яке розвага в невеликому містечку?

Влітку город, та робота по двору, а взимку – телевізор вечорами в будні дні. А на вихідні доньки з навчання додому приїдуть – на радість батькам.

Жила собі Люба з чоловіком, поралась по господарству, працювала в лікарні і не думала, що життя ще так круто зміниться в один із зимових вечорів.

Різдвяні свята змінила перша в році робочий тиждень. Люба втомилася за новорічні канікули – гостей було багато, рідня приїжджала і готувати довелося, як на весілля.

Прийшла Любонька додому. Втомилася. Хворих багато, на роботі не присісти – така суєта! Чоловік Володя був удома. Не виходило у нього з роботою: на автобазі посварився з начальником цеху.

-А все тому, Вова, що не треба після дня народження за кермо сідати. Петрович твій старий лис – спиртне одразу почує, – нарікала Люба.

-Нудно ми живемо, Любаня, – ні з того ні з сього відчитав її чоловік.

-Це так нудно? -здивувалася вона зміні теми. -Мене все влаштовує!

-У тому й справа, що ти Любашка така, поступлива. Це добре з одного боку. Але може якогось вогню додамо в нашу тиху гавань?

Люба з посмішкою подивилася на Володю. Так, не молоді. Але назвати їх відносини зовсім остиглими теж не можна. Все ж, подружня постіль не холодна, а Люба – жінка ласкава і чоловіка свого любить.

-Буде тобі вогонь, – зареготала Любаша і підсіла ближче до чоловіка на диван.

-Реклама набридла! Давай подивимося, що на “Світанку” показують!

Володя перемкнув канал. По місцевому телебаченню йшла програма привітань. З’явилася ця забава ще в 90-ті роки, так і полюбилося мешканцям нашого Каменськ.

Внизу на екрані завжди бігла рядок оголошень: показували телефони самотніх чоловіків і жінок, що бажають познайомитися.

-Я все читаю і диву даюся: ну як можна ось так на загальний огляд свій номер виставляти! – дивувалася Люба. -Хіба ж нормальна жінка мужика шукати по оголошенню?